14 березня
У школі вирішив стати олімпійським чемпіоном із бігу на довгі дистанції, і взявся за справу. Я бігав так швидко, що соснам лише й лишалося, що мелькати перед очима. Та зненацька зав’язалася переписка з одним московським біговим теоретиком, і він переконав мене, що приземлятися слід лише на носок. Я закомплексовано згодився, бо бігав хутко, але приземлявся на повну ступню з деяким акцентом на п’яту. Темпи сповільнилися, постійні поразки на змаганнях причавили чорною хмарою. Та так і не здогадався знову почати бігати природньо для себе.
Замість того зібрався стати знаменитим радянським письменником. Але не врахував, що словесної майстерності для цього замало — треба бути людиною, і більш людяним за статусом від тебе пернатим майстрам носити різну натуру — вина, всілякі спирти, адаптовані для вжитку, яловичину, свинину, баранину, а деколи й дебелого півника.
Нічого й тут не вийшло.
Слава Богу, нагодилася незалежність. Та славетним національним письменником мене не поспішали визнавати, гроші на книги самостійно не давали, а примушували самого просити на них.
Може, вже стати не олімпійським, не радянським, не національним, а просто письменником? Чи взагалі — тільки людиною, не вищою за когось, не нижчою. Самодостатньою такою людиною, котрій радіють усі, кому це ще не вдалося.
