2 березня
Є такі люди, що не вживають майонезу. Ну не вживаєте — то ваше діло. Я знала одну таку родину. Вони не тільки що майонезу, а й томатного соусу і ковбаси не визнавали за харч. Тобто погоджувалися із правом на існування таких продуктів, але споживати їх — Боже борони!
Ранок починався полосканням зубів олією — мовляв, додає міцності зубам. Можливо. Але потяг до снідання, напевно, зникав одразу. Та й навіщо той сніданок, коли він геть не придатний для споживання. Гречана лемішка та тертий буряк приправлений олією (тією, що на зубах залишилася). На свята напікали пиріжків із солодкою квасолею, узвар на яблучній кожурі, та й потому.
І все в них, знаєте, так тихо та мирно; що батько сказав — усі послухали й зробили. Він мастак був на розмову. Оце сяде було на канапу, ковтне раз-другий для початку, і віщує щось своїм сумирним голосом. Долоні на колінах, очима усміхається. Слухаєш — не наслухаєшся.
Господиня мала собі одну турботу — товктися в кухні. Коло мами й дівчина треться. Допомагає, хатні клопоти справляє. Така кумедна: пласка-гнучка, обличчя щедре на веснянки. Як заговорить, то так складе ротика, мов пташечка, що їсти просить, та голівкою полохливо тільки круть-круть. Чудасія та й годі!
Та ще мали квартирку вільну (не кожному таке щастя випадає) в центрі міста. Для втіхи вона їм була. Бувало, приїдуть туди, сядуть на чому там прийдеться, погомонять, батьківської розради послухають. А далі зберуться купкою та й додому вертаються. І не ночують там, бо ж нема на чому голову покласти. Інколи, під свято, шиби помиють, позамітають, і знову помчали тролейбусом в старе своє гніздечко. А квартирка нового свята дожидає…На диво непристосований люд.
