16 лютого
Щоби встигнути з денними справами, плавати на озеро біжу о четвертій.
Темно. Калюжі. Ріжуть очі зустрічні фари. Базар, де біля брудного казино завершують «розбірки» різностатеві індивіди. А потім залізничні колії. Тільки диверсантські тренування в темряві дають мені змогу не поломати ноги.
З-за сміттєвого контейнера виходить він. Велика калюжа відсвічує і показує подертий одяг, сиву бороду, розумні очі.
– Доброго ранку, Васю. Звечора тебе чекаю. Я такі матеріали написав, що – чудо. Почитаєш?
– Почитаю, – не зупиняючись, біжу далі.
– Там усе правда, – дріботить він за мною.
– Знаю-знаю... Занеси в офіс...
– Треба комусь боротися за правду.
– Треба.
– Ти, може, не віриш мені, але я борюся.
– Я тобі вірю.
Він поволі відстає.
– Я зайду до тебе з правдою! – кричить услід.
Якщо рано-вранці – звук дуже могутній. Ще люди в квартирах повстають і почнуть думати раніше, ніж звикли.
