22 грудня
Приїхавши у село до батьків, почула прикру новину. Знову на тій «проклятій» ділянці дороги сталася аварія: автомобіль збив чоловіка. Не минає півроку, а то й двох-трьох місяців, щоб тут хтось не знайшов свою смерть. Колись п’яний водій збив на смерть подружжя, маленька дівчинка залишилась сиротою. Колись тут відірвалося колесо КамАЗа і загинула жінка. Три роки тому тут розбився мій однокласник – царство йому небесне. Кажуть, саме тут у давнину було кладовище. Старі люди попереджали: не можна в такому місці прокладати дорогу. Але хіба ми рідко робимо те, чого робити не можна?
Замість того, щоб розвивати себе, людина вперто розвиває середовище, у якому існує. Замість того, щоб освоїти телепатію, вона вигадала телефон. Замість того, щоб освоїти – телепартацію, вона вигадала транспорт. Замість того, щоб використовувати потенціал свого мозку не на сім, а принаймні, на сімдесят відсотків. вона вигадала комп’ютер. Цивілізація прямує вперед семимильними кроками, здобуваючи нові висоти і водночас безнадійно втрачаючи щось важливе. І що найстрашніше – не помічає цього. Нашому поколінню підкоряються космічні простори. Віртуально на цій «проклятій» ділянці рівної дороги завдовжки п’ять кілометрів продовжують гинути люди. Який з комп’ютерних асів відповість – чому?
