31 жовтня
У моєму холодильнику лежить напівжах. Його поклав туди мій тринадцятилітній син. Ще й наказав нікому не чіпати.
Моя дитина не святкує 1 Травня — свято Міжнародної солідарності трудящих, 8 березня — Міжнародний жіночий день, 7 листопада — річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції. Зате мій син ось уже третій рік поспіль святкує Геловін — американське свято жаху. Ось і цього разу все буде як завжди: Артем витягне з холодильника гарбуза, виріже ножем очі, вуха, рота, видовбає знизу дірку, через неї випатрає з гарбуза насіння та м’якіть, поставить усередину запалену свічку, погасить у кімнаті світло і почне лякати всю нашу родину.
Скажу чесно, не страшно. І не було страшно ніколи. Ні рік тому, ні два, ні три. Ні мені, ні моєму тринадцятилiтньому синові, ані моїй крихітці-доньці. Страшніше було десятиліттями вірити старим святам (революційному, жіночому, солідарному), а потім враз залишитися покинутими і обманутими. Хай уже ліпше буде бутафорний Геловін з його награними страхами, аніж жах реальний.
