27 вересня
Після минулих вихідних Мамуля знову не вийшла на роботу. Мамулею прозвали її дуже давно, коли вона ще працювала у нашій редакції: маючи двох чудових синів, так переймалася ними, жила тільки їхніми клопотами, що непомітно прізвисько витіснило власне ім’я.
Мамулі не було на роботі цілих три дні, але до розшуку її нiхто не звертався. Звикли. Коли вона з великим скандалом пішла від нас, її пожаліли в іншій редакції. Жаліли довго, підтакуючи, з якими невдячними людьми працювала: не оцінили, не підтримали, не захистили у конфлікті з читачкою...
Коли вони вперше помітили, що Мамуля тихо... спивається? Напевне, далеко не зразу, бо й до нас, тих, хто сидів з нею в одному кабінеті кілька років, це не скоро дійшло. Бувала говіркою, інколи занадто, відчувався «комплекс Наполеона», коли найкращою, найталановитішою і ще багато «най» була тільки вона. За колективним столом — на професійному святi, на чиємусь днi народження — пила дуже мало. Хоча було й таке, що втратила контроль і такою себе показала, що про це довго пліткували в редакції.
Потім ми з жахом виявили під її столом напівпорожню пляшку... горілки, а прослідкувавши, переконалися, що до вечора ця майже щоденна пляшка порожніє.
Про те, що Мамуля знову запила, мені повідомила спільна знайома. І раптом пізно ввечері цього ж дня Мамуля зателефонувала. Як завжди, ми соромливо промовчали про її черговий запій, говорили про те, що найкращу (колись!) Мамулину подругу перед Днем незалежності нагородили солідною відзнакою. Подруга зробила хорошу кар’єру і давно не розпиває з Мамулею коньяк. А було ж, що кожного дня навіть насильно тягла ту «на каву»...
