25 вересня
Перебуваючи у справах в Києві, спеціально прийшов на майдан Незалежності, щоб на власні очі побачити зведений там нещодавно монумент, що має увічнити досягнення нашою країною державної незалежності. Відразу скажу: пам’ятник не вразив мене. Утім, чотиригранна основа та колона над нею виглядають хоча й традиційно, але досить доречно. А ось фігура жінки, яка повинна символізувати Матір-Україну, викликала суперечливі почуття. Гадається, що як для матері вона занадто піднесена над своїми дітьми, тобто над нами, — громадянами цієї країни — колона, на якій стоїть скульптура, мабуть, могла бути і нижчою. Внаслідок тієї ж причини (а може того що фігура замала) погано видно риси обличчя жінки, ще й незрозуміло навіщо пофарбованого в золотавий колір. Результат — не можливо якось сприйняти його (тобто обличчя) вираз. Гілка калини в правій руці жінки як на мене, занадто велика, а тому більше схожа на оливкову, та ще в одному з ракурсів ніби перетинається з її лівою рукою, яка, судячи із задуму авторів, мабуть, мала бути б вільною для благословення.
Стоп. Раптом відчув, що уявляю собі такий пам’ятник, ту ж Матір-Україну, не одинокою жінкою, що просто відсторонено благословляє нас, а дійсно матір’ю, що пригортає до себе своїх дітей (нехай двох — хлопчика і дівчинку). Може, так було б краще? А так вона сама по собі — ми ж самі по собі.
І ще. На монументі не побачив напису, на честь якої події його зведено. Може, так і задумано — нехай, мовляв, гості гадають, що й до чого, а свої і так розберуться. А може, погано дивився?
