18 вересня
Як виявилося, світ поділяється не лише на бідних і багатих, на набожних і безбожників, а ще й на тих, котрі люблять тварин і котрі їх не люблять. Я належу до тих, які люблять, і мені просто шкода людей, котрі самі обділяють себе, не розуміючи, що тварини так само створені Богом, і що вони мають душу. Я сказала б іще й так: «тварини — це ті самі діти, душа яких не замулена різними людськими підступами». За моїми спостереженнями, свійські тварини, зокрема, собаки, — то віддзеркалення їхніх хазяїв. Тобто, якщо хазяїн культурна людина, то й собаку він виховує належним чином. Тому, якщо доводиться бачити якісь неподобства з боку тварини у під’їзді, то це вина тільки хазяїна, який не виводить і не заводить собаку на повідку. Те ж саме можна сказати і щодо проявів агресії у тварин. Зрозуміло, що на таких горе- собаківників слід просто впливати на законних підставах, а не зміщувати акценти, роблячи глобальний висновок про нелюбов до тварин. Якось я прогулювала свого собачку, який потрапив до мене в рік Собаки, котрий тоді виявився для цих бідних тварин нещасливим, бо їх масово виганяли з дому у зв’язку з різким погіршенням економічної ситуації в нашій країні. Так ось, прогулюючи свого Джерю (так на український лад ми його в сім’ї називаємо), я зустріла жіночку, старшу за середній вік. Вона перепинила мене не дуже доброзичливо й сказала: «И зачем вам эта морока?» На що я їй відповіла: «Для душі». Тоді вона зi ще більшим сарказмом запитала: «Какая там душа?» — «У кожного вона своя», — була моя відповідь.
