12 вересня
Нещодавно довелося побува ти на одній досить цікавій інтернет-конференції. Тема обговорення звучала як «Сучасний український стиль». Розмова точилася навколо багатьох аспектів означення стилю, інколи забивалася в глухий кут, подекуди перевантажені емоції брали гору. Аж тут якийсь розумний піпл, що сидів і спос терігав за всім цим гармидером у прямому ефірі чату, попрохав дискусантів назвати десять конкретних прикладів по темі.
Український стиль — це суцільна еклектика, коктейль взаємовиключних компонентів та вінегрет правдоподібних імітацій. Це іншомовний блатняк на вуличних розкладках касет та ефірах FM-станцій і вщент заповнений вишуканістю зал Філармонії на концертах українців, котрих знає весь світ; це вчорашні колгоспники, що човгають галошами по розбитих дорогах та тисячі «Мерседесів» вартістю з двадцять добротних провінційних будинків; це пенсіонери, що після довгих років виснажливої праці збирають порожні пляшки та феєрверк нічного життя в клубах, де за одні відвідини неомінно треба залишити декілька тисяч гривень; це зона відчуження під Чорнобилем та клієнти елітних туристичних фірм; це безхребетна «багатовекторність» та найкращі у світі космічні ракети-носії; це дивна колона в центрі столиці, обкладена плиткою й обмащена циганським золотом і багатокілометрові підземні торгові центри, як продовження давньої київської традиції риття печер; це щира переконаність у тому, що речі, які «погано лежать», треба красти та щільні списки беатифікованих персон; це спортивні штани з туфлями на високому каблуку й Kenzo поруч з Hugo Boss; це бурячиха з мартіні в пропорції 1:1…
