21 серпня
Цей день розпочався погано, можна сказати, препаскудно. І річ не в тім, що на вулиці стоїть та сама спека, що й вчора, і не в тім, що я встала з лівої ноги, і навіть не в тім, що сьогодні середа. Просто в мене бридкий, паршивий настрій. Мене ніхто не образив, у мене є що їсти й пити, я можу дозволити собі десь відпочити у нічному клубі або ж купити якусь нову річ. Але все це мене зовсім не влаштовує.
Я відчуваю нудоту від моєї квартири і виходжу на вулицю. Перші п’ять хвилин просто йду, нікого не помічаючи. Згодом все довкола починає мене дратувати. Дратує сонце, дратують люди, дратують будинки, дратує розпечений асфальт. Розпечений асфальт... І тут, просто на цьому страшенно гарячому асфальті, я помічаю стареньку бабусю. Вона сидить просто неба з трьома обшарпаними собаками і просить допомоги у людей. Я дістаю якісь гроші й даю бабусі. Вона усміхнулася. Шкода стало стареньку та її собак.
На вулиці зовсім спекотно, і я повертаюся додому. Вже біля самого під’їзду зустрічаю листоношу. Великий похмурий дядько, що пiднiмається сходами, дуже схожий на тюленя з великою торбою, в якій лежать газети та листи. Мені стало дуже смішно. Спочатку я намагаюся стриматись, але хвиля сміху вже покотилася й перетворилася на майже дикий регіт. Великий дядько подивився на мене і теж усміхнувся. Моє роздратування на весь світ починає поволі спадати.
