7 серпня
Всі речі у нашому побуті коли- небудь ламаються. Ламається табуретка, ламається замок у дверях, ламається газова плита і, нарешті, ламається наш загальний «домашній улюбленець» — телевізор.
Коли виявляється ця найжахливіша поломка, не хочеться ні їсти, ні пити, ні жити... Після перших п’ятнадцяти хвилин шоку починається нервово-маніакальне обдзвонювання всіх знайомих у пошуках вiдповiдi на вічне питання Чернишевського: «Що робити?» Я отримую безліч порад, паралельно переглядаючи газету «Ріо» у розділі «Послуги». Ну, ось. Вихід знайдено. Тітка Дуся запропонувала запросити свого знайомого, який недавно «просто шикарно» відремонтував їй телевізор всього за 15 гривень. Ще один дзвіночок, згода майстра прийти, і я трохи заспокоююся.
Чекаю день, чекаю другий, чекаю третій... Дзвінок у дверях перериває моє болісне очікування, і на порозі квартири з’являється він — телемайстер. Хвилин десь двадцять мій рятівник колупається в моєму улюбленому телику, час від часу хмурячи брови, висовуючи язика і важко зітхаючи. Зрештою він iде, прихопивши з собою 60 гр. на деталі. Я знову починаю чекати. Знов-таки на четвертий день приходить мій старий знайомий. Дуже довго просить вибачення за затримку, відкриває кришку телевізора, щось крутить, підкручує, відкручує і вставляє. Знову хмуриться, бере ще 20 гр. і йде.
На десятий день після поломки телевізор починає працювати. Знайомий тітки Дусі застиг на місці, широко посміхаючись. Я дістаю з гаманця ще 15 гр. Він пішов, можна сказати, втік. А я залишилася без грошей, зате з «шикарно» відремонтованим голубим екраном.
