19 липня
Ми ніколи не буваємо задоволені погодою. Якщо вона й непогана, то завжди трішечки не така, якої хотілося б. Тому постійно й чутно: якби, якби, якби...
Ще зовсім недавно нам надокучали дощі. Здавалося, не буде їм ні кінця, ні краю. Своїми краплями сіяли у душах смуток, песимізм та відчай. Й ось на зміну затяжним дощам насунулася спека. Важка, липка й задушлива — вона проникає усюди, перетворюючи життя на справжнісіньке пекло. Відчинено кватирки і вікна, двері та люки, запрацювали на повну потужність кондиціонери та побутові вентилятори, частіше почали відчинятися дверцята холодильнків. У величезній кількості стали поглинатися морозиво та прохолодні напої. О, як приємно відчулися зміст і сутність слів з епітетом «холодний», коли припадаємо до пляшок із пивом, квасом чи водою.
На вулицю краще й не виходити. Собаки, і ті, висолопивши червоні язики, минають розпечений асфальт. Ми теж стараємося одразу втікати в тінь дерев та будівель, при першій-ліпшій нагоді занурюємо свої тіла у води річок та озер.
...Літо! Накінець-то, настало справжнє літо. Час, коли не бракує сонця й тепла. Коли ми, беручи від природи сповна, забуваємо, що зовсім недавно тільки мріяли про те, на що сьогодні інколи незадоволено нарікаємо.
