14 липня
Здебільшого з водіями маршрутних таксі «по душам» не поспілкуєшся. Воно й зрозуміло, не до розмов, коли постійно крутиш кермо й відраховуєш здачу. Та й пасажир різний трапляється.
Однак є на нашому маршруті один шофер, з яким завжди приємно їхати. Це дядя Ваня — чоловік із солідним черевцем й поважною сивиною. Любить пожартувати, влучно висловитися, щось порадити. Виходить у нього це не грубо, не вульгарно. Головне, доречно. Й ніби між іншим. Його приємний голос заспокійливо розноситься по салону. Водій ніколи не ігнорує прохання пасажирів. Якщо не можна зупинитися, пояснює чому.
Якось довелося мені сидіти попереду, біля дядi Вані. Я одразу ж почав цікавитися кількістю машин на маршруті, кількістю рейсів, інтенсивністю руху й т. iн. Д. Ваня охоче приєднався до розмови, відповідав на запитання, пояснював. Показав власноруч зроблений пристрій проти спеки. На дверцятах шофера із зовнішнього боку під певним кутом була прикріплена тонка пластинка із жесті, на яку я спочатку й не звернув уваги.
Одного разу літня жінка, виходячи з маршрутки, подякувала водію й додала: «Ви, взагалі, молодець. Продовжуйте виховувати нашу молодь» (на маршруті багато студентів). Дядя Ваня і тут знайшовся: «Ну що ви?! Виховувати треба, коли дитина ще впоперек ліжка, якщо вже вздовж — навряд чи...»
