26 червня
Скільки у кожного з нас доброти та синтементальних почуттів, співчуття та жалю до бідних і скривджених. Завжди ми готові засудити осіб, нечистих на руку, різних кривдників та тиранів. Особливо це гарно виходить при читанні художньої літератури та перегляді кінофільмів.
Ось Олівер Твіст (герой одного з романів Ч. Діккенса) — лише дитя, чисте небесне створіння. Скільки бідному сиротині довелося витерпіти знущань від жорстких дорослих, скільки поневірянь, холоду та голоду. Жах! Чи Шевченкова Катерина. Нещасна дівчина — жертва безсердечного москаля — через забобонність батьків вимушена стати покриткою. Або Жульєн Сорель із роману Ф. Стендаля «Червоне та чорне». Завдяки своєму розуму та природним здібностям хлопчика із провінційної незаможньої родини портрапляє до світу паризької аристократії. Однак «жирні коти» позбавляють юного життя. Вони не змогли простити плебею нечуваної зухвалості. А рабиня Ізаура?.. А дядько Том?.. Усі гарні герої бідні, але чесні й благородні душі. Вони викликають симпатії та повагу. По-людськи жити їм не дають лише обставини та оточення. Приємно, коли історія закінчується хепі-ендом.
Сьогоднішні Катерини та Олівери Твісти нас мало цікавлять. Навпаки, здебільшого, дратують. Дуже їх багато на вулицях наших міст. Найбільше, на що ми здатні, — це кинути їм кілька дрібних монет. А вникати в обставини — вибачте нам!.. Своїх проблем вистачає. Та й чомусь не віриться у їхню праведніть. Тільки в казках Попелюшки зустрічають прекрасних принців, а в реальному житті, переважно, ідуть на панель. Волю своїм сентиментальним почуттям краще вже давати вдома на дивані: перед телевізором чи з книжкою в руках.
