23 червня
Дві картинки постійно спливають в пам’яті. Точніше, одна, побачена нещодавно, розбудила своїм теплом інший спомин з подібним сюжетом.
Дівчина, що йшла з оберемком квітів, ні з того ні з сього вручила букет піонів зустрічній бабусі. Старенька злякалася:
— З чого б це?
— Я бачу по очах, що ви добра людина, і хочу зробити вам приємність, — сказала молода жінка і попрямувала, підхоплена своєю, лише їй відомою хвилею радості. «Чому?» — зацікавило і мене, випадкового свідка. Певно, ця молода красуня вчителька, або вихователька, тоді поверталася з квітами від вдячних учнів.
На цьому я і заспокоїла власну допитливість. Бабуся ж кілька разів ніяково оглядалася вслід дівчині, потім несміливо понюхала запашні піони. І лише коли дівчина «зникла на обрії», відчула полегшення, що убезпечена від якихось хитрощiв аферистів. Бабуля нарешті усміхнулася, теплою, доброю усмішкою.
«Назустріч молодій дівчині, що спускалася в підземний перехід, кинувся юнак з гвоздикою. Ні, не «кавказької національності». Я спочатку сприйняла їх за друзів. Що говорив — не знаю. От лише дівчина через пару хвилин повернула хлопцю квітку. Ії о бличчя, що заяскрилося від квіткового сюрпризу, згасло, спохмурніло. Юнак же, мов нічого і не сталося, не скидаючи маски усміхненості з обличчя, почав шукаючим поглядом нишпорити по натовпу в переході.
Квіти можуть викликати різні емоції. І цим керують, в основному, ті, з чиїх рук ми отримуємо запашний подарунок. Зелені стебла стають і «бальзамом на душі», і кнутом образи не без милості людської...
