5 червня
Лабораторія, де я працюю, знаходиться на околиці міста. Коли підходиш до вікна, відкривається простір і милує око ландшафт.
Праворуч знаходиться кінцева зупинка, до якої іноді під’їздять приміські автобуси. Дратуватись починаєш тоді, коли з них починають вивалюватись організми начебто міського походження, які за плечем тримають здоровий рюкзак, в одній руці велику лопату, а в другій — мініатюрний транспортний засіб (в народі його чомусь називають ім’ям діючого Президента). Штурм приміського транспорту виглядає теж не професійно і ще більш жахливо. Цих істот можна відрізнити від іншої маси і тоді, коли їдеш в міському тролейбусі. Вони штовхаються, брутально лаються і відтоптують ноги. Не всі, звичайно. Є ті, хто просто випадково потрапив до міста, коли мріяв про морозиво, воду «з бульбашками», кіно та міську прописку.
Треба визначатись. Людині, що спить і бачить лопату та хатинку зі ставком, слід дати трактор, кілька гектарів і кредити. І хай вона своєю працею доводить, що саме це — предмет її фанатизму! Тому ж, хто захоплюється програмуванням чи хімією, треба подарувати комп’ютер або набір мензурок та залишити в місті. Бо і селян «професійні» фазендейро задовбали своєю ручною роботою і дилетантством!
Ви уявляєте, що б було, якщо б раптом усі почали займатися всім?
Кожна людина має займатись тим, чим вона захоплюється. В такому разі вона буде творити, вкладаючи в роботу свої емоції і почуття, а не виконувати щось тупо і механічно! В такому разі суспільство стане саме суспільством, а не товариством з необмеженою безвідповідальністю. Люди стануть людьми, а країна буде мати велике майбутнє!
