22 липня
Пам’ятаю, коли була ще маленькою, страшенно любила крутитися біля дзеркала. І найчастіше уявляла себе не принцесою, як думають дорослі, ні... Я загорталась у білу мамину блузку, на голову накидала тюлеву фіранку, взувала білі босоніжки мами, в яких тоді просто тонула, і захоплено зітхала, спостерігаючи в дзеркалі «неземну красу»: «Я — наречена!» Майбутнє заміжжя ми з подружками почали обговорювати років із шести, адже перші кандидати відсіялися ще на етапі дитсадка, а тут — школа, величезний вибір. Тайкома бігали до класного керівника, щоб посадив за одну парту «з Вовкою», фарбували нігті фломастерами, найсміливіші тими ж фломастерами писали на парті «Оля плюс Андрій», а потім вголос обурювалися на адресу «невідомого художника». Так минули шкільні роки...
Скоро виходить заміж моя молодша сестричка, і весілля буде, мабуть, таким, яке вона намріяла ще в дитинстві. З радісним хвилюванням моя «малявка» рахує дні до цієї надважливої події в житті кожної дівчини, а мені... вже й не хочеться. Все-таки найкращою нареченою я була та, п’ятирічна, в маминих босоніжках...
