23 травня
Б’юсь об заклад, що я — єдиний з певного погляду! Тобто мою професію не відшукаєш у жодному довіднику. Зазвичай я просто повідомляю знайомим, що працюю на телебаченні, і це вражає, але вам — так тому й бути — відкрию секрет: я перетягую поверхами і павільйонами телецентру важкі мішки з листами від простодушних телеглядачів, які сподіваються на різноманітні акції: «Корона», «Світоч», «Галліна Бланка».
Часом я відчуваю себе Санта Клаусом. Особливо, коли тягаю червоні мішки з білим написом «Світоч». Знаєте, ці колірні асоціації... Ну, а тягар мішків та їхня кількість підкидають поживу для роздумів. Я думаю, що в народу, який поїдає шоколад у такій кількості, є майбутнє. Б’юся об заклад, що серед відправників конвертів з обгортками не відшукаєш жодного опозиціонера. Хоча, із другого боку, шоколад — сильний транквілізатор. У будь-якому випадку, споживання в країні такої кількості шоколаду — відмінний показник. Нехай це врахують у ЄС і більше не погрожують нам вигнанням із Ради Європи. А ще нехай запам’ятають, що, крім «Світоча», в нас є ще й «Корона», з її непереборними бажаннями, здатними викликати демографічний вибух.
Ось вам моє резюме. Дорогі мої земляки, купуйте солодощі, їжте їх на здоров’я і продовжуйте справно надсилати нам на телебачення яскраві обгортки в надії на гіпотетичну бочечку із золотом. Я вже знайшов своє «золоте дно»: щотижня здаю в макулатуру тонни ваших «нездійснених сподівань». Повірте, цілком вистачає на безбідне існування.
