28 квiтня
Мимоволі став свідком сімейної сцени, коли батьки повчали свого сина: «Навіщо ти натискаєш кнопки відеоплейєра, не прочитавши і не вивчивши інструкції? Так недовго і зламати. Треба спочатку все з’ясувати, запам’ятати, а вже потім користуватись. Це річ дорога, а ми не буржуї, щоб ламати і купувати новий».
Що ж, в одному вони мають рацію, перш ніж користуватись, треба добре вивчити те, з чим будеш мати справу. Але мені хотілось запитати самих батьків: скільки книжок з виховання дітей, спілкування з людьми, особливостей психології дитини вони прочитали і засвоїли? Чи знають вони, що виховувати — це не читати моралі, а спілкуватись, робити спільні справи, а то і не робити певних речей, що «дозволяється дорослим, але не дозволяється дітям»? Чи розуміють вони, що ні один учитель чи вихователь не замінить батьків, а дитина — не телевізор чи пральна машина, які можна відремонтувати у майстерні?
Вічно актуальна сцена з «Гамлета», коли герой просить Розенкранца зіграти на флейті, а той відмовляється, бо не вміє. «Ви не беретесь грати на простенькому інструменті, трубочці з дірочками, а хочете грати на мені, людині, яка значно складніша!». Звідки ця впевненість, що кожен вміє виховувати і для цього ніяких знань не потрібно?
