24 квiтня
Дідусь натрудженими руками накладає до кулька (єдине «досягнення» післяперебудовних часів) вирощене на своєму городі:
— А редьки не хочете взяти? Від кашлю допомагає, — припрошує старенький селянин до кількох непроданих за день чорних плодів.
— Та мені потрібні лише буряки.
Дідусь розчаровано накладає замість потрібного мені кілограма півтора. «Нічого, згодиться» — думаю, тим пак, «що ціна 60 коп. аж ніяк не адекватна праці, вкладеній у вирощення, збереження і, нарешті, привезення до столиці.
— Беріть за гривню, — говорить, немов... робить мені послугу.
— Тож 90 копійок виходить дідусю, заперечую скоріше з принципу, що мене хочуть простодушно обманути.
— То я вам ще одного бурячка вкину, мені не шкода, мені вистачить, то тільки правительству все мало та мало, — дідусь довгенько продовжує монолог про ненажерливість тих, «у верхах», і невибагливість у бажаннях таких трудяг, як він.
...Коли я вдома почала готувати буряки, щоб зварити, то виявила серед них одну чорну редьку. Приловчився дідусь, таки продав, щоб додому не везти. І ніякого б «криміналу» в цьому — базар є базар, от лише дідусевий монолог так нагадує хвалебні оди «сам про себе» тих, «у верхах». А дії можновладців часто зводяться до підсування під соусом пишномовства гіркої чорної редьки.
