6 березня
У нашому дворі відбулася важлива подія місцевого значення — відкрився міні-маркет із цілком зрозумілою і невибагливою назвою «Продукти». Цій події мешканці нашого і найближчих будинків невимовно зраділи. Близько, зручно, якихось п’ять хвилин — і зробили покупки. Асортимент цілком задовільний.
А все розпочалося із... сміттєзбирача, який з переходом на контейнерне вивезення сміття залишився без діла. Одного чудового дня на його щойно побіленій стіні з’явився напис гігантськими літерами «Молоко», так що навіть підсліпуваті старенькі бабусі відразу ж побачили в цьому свій інтерес. Господарювали в новій торговій точці двоє дівчат. Молоко, кефір, сметана навіть узимку були в них у достатку. Відразу утворилася постійна клієнтура: будинки навколо великі, мешканців у кожному, вважай, ціле село.
Бізнес-леді не розтринькали заробленого прибутку, «сколотили» капітал і до колишнього сміттєзбирача прибудували невелике сучасне приміщення, придбали холодильники, обладнання. Навели порядок, затишок. Товари всі (ну, може, хіба що, крім жуйок) вітчизняні. Черг, як правило, немає. Покупець іде цілий день, а дівчата працюють аж гай шумить. І кожному «дякую», і «ми вам раді», і «приходьте ще». Навіть настрій поліпшується.
Пишу про це не для того, аби закликати, щоб із занедбаних смітників обладнували повсюдно торгові точки. Часто здорові молоді люди скаржаться на безгрошів’я, на те, що їсти немає чого. А може, варто уважніше озирнутись навколо? А раптом, якщо перед самим носом або під ногами якась перспективна справа тільки й чекає на те, щоб до неї доклали рук? І голови.
