22 листопада
Місто шокувала звістка: в одному з медичних закладів втратив свідомість лікар. Кажуть, з голоду... Він прийшов на роботу. Посидів і вийшов з кабінету, бо стало недобре. І впав на вулиці... Коли минув перший шок, переляк, і було надано медичну допомогу, хтось з колег запитав, а що ж ти, мовляв, сьогодні їв? «Нічого. Ні вранці, ні ввечері».
Кажуть, що біда не ходить сама. А цей чоловік останнім часом пережив немало. Тяжко хворіла мама, потім її похорон. Потім важко і раптово захворів син. Щоб його врятувати, батько виклав півтори тисячі гривень. Кожна сім’я має свої запаси, та коли «чорні» дні йдуть один за одним, вичерпуються і вони. Можливо, він втратив свідомість і не з голоду. Можливо, далися взнаки пережиті хвилювання, стреси, від яких почне здавати найздоровіше серце... Але те, що ця сім’я переживає далеко не прості часи, — факт.
Колеги допомагали, чим могли. Раніше скинулися на медикаменти. Тепер допомогли продуктами. Просто прийшли додому і насилу впросили, — бо йому було надто боляче, — прийняти харчі.
Ми звикли сприймати медиків як небідних людей. І маємо для цього немало підстав. Диву інколи даєшся, яку«таксу» нахабно визначають окремі представники цієї професії за свої послуги. І ще більше дивуєшся, коли пацієнти самі сунуть лікарю у кишеню та- а-кі суми, про які він і не просить, а для них це часто позичені гроші. Я завжди була далека від думки, що лікарю дякувати не треба, бо він отримує зарплату. Мізерну зарплату, якщо вже на те пішло! Як вам подобається оклад у 180 гривень для лікаря вищої категорії?! Кажуть, що народ ще доктора прогодує. Але хіба заглядав би хто у чужу кишеню, якби отримував за свою вкрай важку інтелектуально роботу належну віддяку? А цей лікар, хороший, як сказали мені, спеціаліст, і живе на зарплату... Ну такі у нього принципи.
Ось тільки не знаю, чи довірила б своє життя лікарю з такими принципами...
