31 жовтня
Павук застиг і не рухався вже доволі довго. Ні, він не чекав на жертву, — якусь напівзаспану осінню муху. Він сидів навіть не на павутинні. Павук зручно примостив свою маленьку грудочку тіла у невеличку канавку на стіні. Його довгі тонкі лапки розкинулися навколо канавки. Якщо б хтось дивився збоку, самого павука і не побачив би.
Павук застиг і не рухався вже доволі довго. Напевно, йому не хотілося рухатися. Холодний вітер, що мчав уздовж короткої стіни з червоної цегли, торкався лише його лапок. Але й цього було достатньо, аби не бажати висовуватися назовні. Треба було б узятися до справи: знайти гарненьку місцинку для того, щоб натягнути павутиння. Густе, надійне, з ніркою в ній. Та для цього він мав принаймні піднятися вгору, під стріху. А він знаходився на середині стіни. А тут — цей холод... А тут — цей вітер...
Павук застиг і не рухався вже доволі довго. Можливо, йому і не підвестися було вже. Осінь вишкірилася йому золотими зубами листя і плювала у його бік косим дощем.
