17 жовтня
У самісінькому центрі Чернівців я побачив кафе з назвою «Цимес» — це слово стало міжнаціональним синонімом чогось дуже смачного. У самому кафе жодної страви єврейської кухні не виявилося. Кажуть, із Чернівців, де колись третину всього населення становили євреї, майже всі вони поїхали. Спало на думку, невже разом iз рецептами. Насправді ж чогось дуже смачненького, по-єврейському кисло-солодкого, в Чернівцях вистачає. Радість охоплює від кількості відреставрованих будиночків, побудованих на початку століття, а смуток — від того, що процес цей протікає, очевидно, мляво. Кажуть, він помітно розділився на два етапи: до приїзду Президента й після. Якщо це правда, то Президентові явно час приїхати знову. І можливо, цю подію вже готують міські власті, й так, як ще ніхто в Україні не здогадався. У садку навпроти Театру ім. О. Кобилянської споруджується, монтується, прокладається — слова не підберу, але тільки не будується, бо таке визначення опошляє задум, — алея Слави. Спочатку мене здивувала кількість отворів, зроблених по периметру зовнішньої прогулянкової алеї садка, потім вразили грати на них у формі двох концентричних кілець, сполучених кованими літерами, а коли я нарешті усвідомив велич задуму авторів, я «оцимесів» — виявляється, це «грати» на ліхтарі, які світитимуть із землі в небо, а літери на них складаються в імена та прізвища — Д. Гнатюк, В. Зінкевич, С. Ротару, І. Бобул — у центрі, збоку — С. Таль і ще досить багато імен. Звичайно ж, я почав цікавитися невідомими мені іменами й у будівельників, і в перехожих. Ніхто не зміг мені нічого чітко розтлумачити. Щоправда, часто, вказуючи на різні місця, напівпошепки казали «спонсор». Ні, щось-таки в цій ідеї є — сяйво зірки Зінкевича з Чернівецької землі додається до сяйва ночі. Ну а живі зірки просто хай будуть нам здорові тисячу років, як кажуть у Чернівцях з одеським акцентом.
