7 жовтня
Розмита дощем земля нагадує густий куліш, на асфальті мокрі плями. Перед роботою я вибігла винести сміття. Сміття ми з учорашнього дня виносимо на вулицю, оскільки сміттєпроводи нам заварили. Ніхто не подумав про те, що в будинку живуть літні люди, які інколи не спроможні, особливо коли це один iз високих поверхів, спускатися щоразу вниз, щоб викинути сміття, та й ліфт частенько буває поламаним, а його ремонт ми весь час здійснюємо за власний кошт. Отож, я вибігла з відром і зупинилась. І без того невтішну картину прикрасив дощ. Розмитий сміттєвий бруд розтікався по асфальту, утворюючи брудну річку. Напівзаіржавілі, в дірках, контейнери скоріше нагадували порване сито, аніж сховище для сміття. Територія біля під’їзду — суцільне сміттєзвалище. На дверях під’їзду читаю оголошення, що баки нам замінять, коли виплатимо заборгованість за квартплату, а вона в нас становить понад 97 тисяч. За ці гроші, сказано в оголошенні, можна виплатити зарплату двірникові, полагодити дах, а також купити нові баки для сміття. Аргументи вагомі. Можна зрозуміти одну частину мешканців, які стверджують, що сміттєпроводи стали схованкою для пацюків, але можна й іншу, тих, кому важко спускатись на вулицю, у кого i сили i вік уже не ті. Та й куди викидати. Інші чесно платять за квартиру, при цьому не маючи навіть елементарних зручностей, а ще іншим нема за що купити хліба, не кажучи вже про одяг (адже не за горами зима).
А біля під’їзду на дверях дощові потоки розмивали об’яву, яка закликала всіх боржників погасити заборгованість за квартплату. Повертаючись iз роботи, я побачила поруч ще одне оголошення — то був список боржників.
