4 жовтня
Цього літа проводили ми в останню дорогу нашу бабусю. Прожила вона довге, важке і все-таки щасливе життя. Майже ровесниця століття, вона працювала не покладаючи рук, виростила трьох синів, дочекалася онуків і правнуків, порадувалася їхнiм успіхам.
Поховали її в рідному селі. І хоч останні роки жила вона у старшого сина в столиці, односельчани пам’ятали свою землячку і всі, хто зміг, пришли з нею попрощатися.
Час летить швидко. І відхід однієї людини, на жаль, не сповільнить швидкоплинність життя. Настав час сороковин. Сельчани зібралися на поминальний обід, добрим словом згадали бабусю. Пiд кінець обіду у дворі з’явилися місцеві бомжі.
Їх посадили за стіл, нагодували, налили, як годиться, по чарці. Невістки запропонували їм дещо з речей покійної. І їжі бомжам з собою дали. Старший син померлої пiшов провести їх до хвіртки. І раптом одна жінка з групи бомжів сказала: «Якщо надумаєте хатину продавати, нехай мені повідомлять?! Я куплю її для свого сина».
Здивування в очах старшого сина змінилося тугою і болем.
