19 липня
Літо... Скоро відпустка!!! Як я її люблю! Я людина непосидюча, мені подобається активний відпочинок. Раніше подорожувала з рюкзаком за плечими, любила посидіти увечері біля багаття, спати у наметі, готувати їжу мало не з підніжного корму, коли раптом виявлялося, що хліб став неїстівним, бо намок під дощем, вермішель вже вся з’їдена, сіль забули вдома, люблю пити чай із листя смородини, чебреця і м’яти. Потім стала «матрацником», тобто туристом, якого возять в автобусі. Згадую місця, де побувала: Сибір (Саяни, Шушенське), Соловецькі острови (наді мною всі подруги сміялися, говорячи, що раніше до цих місць засилали, а тепер я плачу гроші за те, щоб поїхати туди), Кавказ (досі не можу забути Домбай), Крим, Карпати тощо. Я завжди намагалася потрапити туди, де ще не бувала. Двічі ніколи не їздила в одне і те ж місце. А останнім часом мене чомусь тягне в один і той же санаторій (мабуть, старію). Як подумаю — ну що хорошого у цьому санаторії? Такий собі простий міжколгоспний санаторій, знаходиться у невеликому селі, на вулицях якого купаються в пилюці індики, кури та півні, пахне гноєм і травами. Розваг майже ніяких, увечері вмираєш від нудьги. У бібліотеці старі книги і допотопні журнали. Щоправда, лікарі й медсестрички дуже милі. І повітря — ароматне і п’янить, хочеться ним дихати! І водички мінеральної (їх цілих дві!) тут поп’єш, і підлікуєшся, і добре відпочинеш, і годують п’ять разів на день, як «на забій». І все одно не можу зрозуміти, чому мене, корінну киянку, так тягне у це село, до цього санаторію.
