4 липня
Дощ стукає по даху дачного будиночка. Ще з вечора він заколисував заспокійливою колисковою. Вночі — малював картинки казкових снів. А ось зараз, вранці, марно намагається примусити мене покинути теплу і затишну постіль. Мені не хочеться починати день під дощем. Дивлюся у віконце: помітити б невеликий просвіт, хоч маленьку надію на появу сонечка. Бажаного не видно. Чутно тільки, як краплі починають барабанити все частіше і різкіше: «Вставай! Ми вмиємо тебе прохолодною і чистою водою. Ти почнеш свій новий день. Підіймайся!»
Я, звичайно, розумію, що вони праві. Нове завжди починається з подолання чогось. Насамперед — себе. Сприятливих умов можна ніколи не дочекатися.
А дощик, все прискорюючи і прискорюючи темп, повторює: «У природи немає поганої погоди... немає поганої погоди!»
Я не витримую — і схоплююся. Новий день розпочато... Дай Боже, щоб він був вдалим.
