3 червня
Вони є одними з найпрекрасніших істот на Землі. Вони досконалі. Важко знайти річ, у якій би з такою елегантністю і природним смаком поєднувалися найхимерніший візерунок із розмаїттям різноманітних кольорів.
У мене вдома багато квітів. Підвіконня і полиці вщерть заповнені вазонами й вазончиками, в яких живуть, тiшачи око яскравими барвами свого вбрання, ці дивовижні «санітари». Іноді вони нагадують мені тварин. Недарма аспарагус має ім’я Лисячий хвіст, бо його довгі об’ємні гілки справді за формою схожі на пухнастого хвоста. За цим «хвостатим» створінням, наїжачившись і вистромивши догори всі свої колючки, примостилися кактуси. Незважаючи на всю їхню неприступність і вдавану сухість, у період цвітіння вони сповна нагороджують свого власника чудернацькими квітами. Амариліс схожий на павича, який після довгого зимового утримання навесні таки розпускає китицю яскравих червоних квіток, дивуючи та вражаючи. Примхливий лимон віддячить терплячому господарю за всю турботу пишною низкою ніжно-білих, із солодким ароматом квітів, перетворюючи оселю на справжню тропічну оазу.
Однак серед усього цього розмаїття все ж найулюбленіша рослина в мене одна — її маленьким пагінцем я принесла додому з роботи. Я навіть не знаю, як вона називається. Кажуть, вона реагує на енергетику людини більшою мірою, нiж інші. І тому, коли, прокидаючись уранці, я знаходжу на її тонкому, гнучкому стеблі ще один фіолетовий, схожий на волохату лапу листочок, я відзначаю подумки, що просто не можу бути поганою людиною. І мого гарного настрою вже не зіпсувати.
