11 березня
День лише починався. Ще не прокинулися маленькі діти, народні депутати та тролейбусні контролери. Всі інші мешканці міста страшенно поспішали: хто на роботу, хто на навчання, а хто і до пивного ларка. Біля другорядної розпивочної зустрілися два громадянина сумнівної зовнішності, які завели звичайну статечну бесіду «про це...»
— Ну що, Петровичу, зробимо буль-буль?
— Та, Пилиповичу, я б ковтнув для розминки чарчину оковитої.
— Ти б ще запропонував наперсток хильнути. Не наш метод! Краще відразу засмоктати півлітру і до обіду будемо вільні.
— Як кажуть: склянка добре, а дві — краще. Жлуктати так жлуктати!
— Хоча, взагалі, горілка — отрута. Я по радіо чув. А ось пиво — протиотрута.
— Пивця сьорбнути будь-хто не відмовився б.
— Вирішено, вдаримо по пивасику. Сполощемо гланди двома- трьома літрами, і гаразд.
— Проте воно нині дорого. Може, розіп’ємо пляшечку «Слов’янського»?
— Хильнути зрання винця — чудова справа!
— А мо’ давай по-графському, наберемося як слід портвейном.
— Добре з ранку промочити горло портвейном, та так, щоб душа заспівала!
— П’ять-шість ковтків зробимо, і все буде просто чудово!
— Але раз уже вирішили пиячити, то й віднесімося ж до цього серйозно, закупимо чимало винця.
— І все вдвох і вип’ємо!
— Тільки щоб не вийшло як учора, перед зловживанням треба його охолодити, щоб уникнути печії.
— Так що, Пилиповичу, зробимо буль-буль?
— А ти знаєш, Петровичу, я б краще ковтнув для розминки чарчиночку горілочки.
— Ти б ще запропонував наперсток вихилити. Не наш метод! Краще...
Простенька розмова тривала до вечора.
