16 лютого
Всі вже звикли, що ціни на ринках дуже різні: в одному кінці торгового ряду можна купити аналогічний товар значно дешевше, ніж у іншому. «Витягують» з покупців хто скільки зможе.
Зайшовши на базар, я запитала про ціну яблук у одного продавця, іншого. Та й пішла далі наповнювати сумку продуктами, вирішивши купити «семиренок» наостатку. Через якихось півгодини підійшла до вподобаного заздалегідь товару, та от тільки зелена гірка яблук за цей час встигла перетворитись на невеличку купку. І навкруги лише жовто-червоні яблучні піраміди, зеленкуватого проблиску «семиренок» на всьому базарі не видно. Тож поспішаю купити в немолодої привітної жіночки хоч ці трохи перебрані покупцями плоди. Про ціну вже не питаю, бо ж за півгодини чула про неї, та й була вона занадто низькою порівняно з цінами в інших місцях міста.
Жінка якось уповільнено приймає платню, тримає гроші, деякий час про щось роздумуючи, і коли вже я зібралася йти – подає мені 50 копійок.
– Візьміть, яблука не дуже гарні, є пара скособочених, не дозволяє мені совість за них такі гроші брати, – сказала вона, протягуючи монету.
Жіночко, дорога Трудівнице, ви везли свій товар до Києва, мерзли в електричках, можливо, десь і пішки долали чималу відстань, ви, продаючи своє, зібране з вами чи вашими батьками посадженої яблуні, збережене до зими в льоху, не змогли взяти вже дані вам начебто «зайві» 50 копійок. Вам «не дозволила совість», коли на кожному кроці базару тільки й намагаються перехитрити, обдурити.
Хай же довго родить ваша яблуня дорідними соковитими плодами достатку!
