11 січня
Перше, що неприємно муляло око після веселощів новорічної ночі, — гори нерозпроданих ялинок. В пам'яті ще відлунював бій годинника і дзенькіт кришталю з шампанським, а тут ніби холодний душ на розпашілу від свята душу. Ялинки і сосни лежали сиротливими зеленими купами, втиканими ледь помітними коричневими цятками стовбурів. Скільки їх тут? Сотень зо дві нікому не потрібних перерваних (нехай і дерев'яних!) життів в'янули на пуховому покривалі зими в багатолюдному місті. І скільки їх, таких от нерозпроданих лісових красунь, знищених сокирами бажаючих наживитися на споконвічному дитячому бажанні свята, скільки їх залишилося лежати на київському снігу після новорічної ночі? Пропозиція перевершила попит. А, може, ціни «на погонний метр» традиційного атрибута новорічної ночі були не по кишені? Чи то перестаралися, чи пережадібничали, але, певно, все ж не в кожній оселі новорічної ночі радував запах глиці...
Проблема, як вивезти з міста ці смарагдові купи лісового багатства, що так і не обернулося на гривні, думаю, все ж буде вирішена. А от лісові масиви залишилися без тисяч молодих дерев. Задля чого? І чому? Перші запитання без відповіді 2000-го?!
