16 листопада
От і все. Передвиборний спектакль, що понад 3 місяці тримав нас у напруженні, закінчився. Завісу опущено. Головний «режисер» і координатор дійства Михайло Рябець, чиє обличчя за цей час стало «широко впізнаваним» серед електорату, «дякує за увагу». Підсвідомо прощаючись, бо ж навряд чи в найближчому майбутньому так часто він буде в центрі уваги мас-медіа, та й широких мас виборців теж.
Погомоніли, виговорилися, вилили з душі наболіле, мов на прийомі в психолога. Але чи стане від цього легше? Чи, ллючи комусь на голову бруд компроматної брехні, можна залишати чистою і спокійною власну душу?
Крапки над «і» поставив народ. Поставив на 5 років. Усі незгоди звалювати на владу, лаючи її вздовж і впоперек, тепер стане незручно. Бо ж самі вибирали. Демократично, свідомо, виважено. Перемогла більшість, переміг народ, його переважаюча воля.
Проте немає в другому турі виборів того, хто програв. Бо ж, не ставши президентом, лідер комуністів «виконав програму-мінімум»: укріпив свій досить значний рейтинг, піднявши «планку своєї висоти на кілька поділок угору».
Вибори розставили крапки не лише над «і», а й над «я» кожного претендента. Стало ясно, хто лідер опозиції, хто наполегливий і цілеспрямований, а в кого від напруження боротьби розм'якла сталь нервів, хто «перший» і хто «другий» в одній колись досить впливовій партії. Побачили, хто використав вибори, щоб просто вкотре «засвітити» своє ім'я, бо ж до мільйона підписів тих виборцiв, котрі нібито підтримують кандидата, реальні голоси 31 жовтня становили одну десяту чи й ще менше. Були в спектаклі й детективні сюжети, як теракт у Кривому Розі, і політична інтрига з подачі «канівської четвірки»... А вже рекламно-інформаційні витвори — то ціле море сатири. І можна було б сміятися з них від душі, якби не було так сумно від подібної «демократії».
Чи ж буде сміх, не осудливий, радісний, у нашому домі наступні п'ять років? Чи не почухаємо потилицю, що, піддавшись впливу гурту, «плескали разом з усіма в долоні»...
