1 вересня
Йдучи тихою бiчною вуличкою, ми їх не могли не помiтити. Дiвчатка рокiв семи-восьми, примостившись удвох на одному стiльчику, на другому розклали нехитрий крам: власноручно виплетенi з бiсеру перстеньки, браслетики i навiть невеличке кольє. Поцiкавившись цiною, купуємо якусь дрiбничку, взагалi-то нам i не потрiбну — донька все це вмiє робити сама.
За кiлька крокiв дружина розчулено озивається:
— Ти бачиш, якi — самi собi заробляють...
— Нехай заробляють. Поки податкiвцi не побачили.
— Схаменися! Це ж дiти. Ти що, думаєш, у них на дiтей рука здійметься?
Менi вiдразу згадалося недавнє власне журналiстське розслiдування по дiяльностi податкової, яке багато на що вiдкрило очi i закiнчилося резонансною публiкацiєю.
— А чому не здійметься? Все може бути.
Несамохiть оглядаюся.
Бiля дiвчаток знову зупинилися двоє перехожих.. .
