Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ЩОДЕННИК

24 червня, 1999 - 00:00


24 червня

Їхала до Кракова. Була восьма година вечора, на львівській автостанції біля міжнародної каси до мене підійшов юнак років 20 — 22-х і запитав, чи не знаю, коли прибуває автобус із Польщі. Не знала. Він став позаду мене з наміром з'ясувати це в касирки. Тут підійшов ще один чоловік, обличчя якого я не бачила. Він хотів випередити хлопця, та той обурено нагадав про існування черги. Я придбала квиток і повернулась, щоб відійти від каси, чоловік прямував до виходу, а хлопець з напругою в обличчі дивився на підлогу. Я опустила погляд і побачила гроші, старанно загорнені в поліетилен. Було видно, що їх немало. Гадаючи, що гроші випали в хлопця, я сказала щось про небезпеку їх загубити, та хлопець зробив змовницьку міну і підніс палець до вуст, мовляв, тихо! Я, на нещастя, звикла довіряти людям і прийняла нав'язувану юнаком версію ситуації. Від каси ми відійшли разом: «Ну що, поділимося грошима, чи будемо шукати власника?», — запитав він. «Ділитися не будемо, гроші знайшли ви, що з ними робити — ваша справа». Хлопець сховав гроші до кишені й запропонував піднести мою важкеньку валізу, а потім запропонував почастувати мене кавою. Я справді мала такий намір, і хоча причини відмовитись були очевидними, я їх чомусь уперто не бачила.

За кавою з'ясувалося, що молодий чоловік чекає брата, котрий має приїхати з Польщі невідомо яким автобусом. Тому він просить не гніватись, якщо йому раптом треба буде перервати нашу приємну зустріч. Через кілька хвилин приїхав автобус, який, щоправда, анітрохи не скидався на міжнародний рейс, і мій співрозмовник швидко попрощався. Лише тоді в мою налаштовану винятково на позитиви свідомість закралася підозра. Проаналізувала ситуацію й побачила, що все шито білими нитками.

Нарешті здогадалась, якої небезпеки уникнула. Страшно собі уявити, в яку історію потрапляє неборака, котрий спокушується часткою нібито знайдених грошей. Він потрапляє в цілковиту залежність від режисерів та акторів цього не позбавленого таланту жорстокого спектаклю, який, попри все інше, має неабияке виховне значення.

Галина ПЕТРОСАНЯК
Газета: