Загальновідомо: на селі здавна шанували вчителя. Цьому присвячено чимало фільмів і книг. Зрештою, я сам це знаю: моя мати — вчителька. Авжеж, поза сумнівом, першу вагу в селі мав голова колгоспу. Але далі — вчитель. За ним — лікар. Це свого роду місцеві вершителі доль. У горі, в радості (будівництво хати, весілля сина, похорон матері), до кого звертався селянин? До голови. Хто вчив селянина, хто давав освіту його дітям, онукам? Учитель. Хто лікував його, приймав пологи, рятував від смерті, йшов за викликом серед ночі за десять верст? Сільський лікар.
Голова, вчитель, лікар... Як не дивно, але шаноба простолюду до них поволі вичахає. Це підтверджують жорстокі факти. Так, минулої осені в одному з колгоспів на Черкащині в контору зайшов робітник і на очах ошелешених членів правління розстріляв із мисливської рушниці голову. Кажуть, за особисту образу. А ось свіжа інформація: нещодавно у нас в області було вбито директора сільської школи. Це зробив його сусіда. На грунті неприязних стосунків.
Невдячна справа — теоретизувати, дошукуватись можливих причин, узагальнювати. Але, зрештою, де візьметься в селян повага до того ж таки голови колгоспу, який не те що допомогти будувати хату — навіть копійки за трудодень заплатити не в змозі? А вчитель? Вчи не вчи тих дітей, а не буде в батька за душею «зелених» — не те що до інституту, а навіть у технікум поганенький дитину не приймуть. А лікар? Натягаєшся на фермі бідонів, прийдеш зуби лікувати, а він тобі: вати немає, знеболюючого немає, цемент закінчився.
Керівники, вчителі, лікарі... Їхні долі теж вершаться. Часом, за допомогою рушничного пострілу.
