ЩОДЕННИК

Етикетом рекомендується в ділових ситуаціях уміти тримати на фізіономії вираз якщо не дружелюбності, то принаймні привітності й прихильності. Вчора мені дісталася від однієї офіційної особи чи не найширша і промениста усмішка, з тих, якими нагороджувало мене життя. Особа покидала презентацію й зіткнулася зі мною на виході. Ми перемовилися черговою парою фраз, після чого мені й було подаровано суперусмішку, підкріплену по-чоловічому стриманими, але цілком щирими обіймами. Після чого особа, як завжди енергійно, зникла за дверми, де на неї мала чекати машина, щоб передислокувати її на наступний раут, до нових вражень, промов, усмішок та обійм. На свою біду я забарився в холі, де ми зустрілися, щоб відчути ще одне розчарування й приступ мізантропії. Бо з якихось причин персональний автомобіль знатного адміністратора не було вчасно подано, і, ховаючись від морозу, той повернувся. Він зупинився на порозі й ковзнув стурбованим поглядом по обличчях людей, що стояли і знічев’я палили в холі. Провів по них очима як ганчіркою для підлоги. Я мало не буквально відчув на власному обличчі її прілу мокроту. А ще відчув, як старанно стирається цим поглядом попередній епізод. Тут підбіг засапаний шофер начальника, й поважна особа заквапилася геть. А я все докоряв себе за надмірну чутливість. «Зрештою, — подумав я, — навіть ситуативна щирість і ритуальна ввічливість краще за щиросерде хамство та зоологічну байдужість». Одне лише погано: тепер у кожній зверненій до тебе усмішці підозрюєш каверзу.