24 грудня
Біблія говорить, що одним з найтяжчих гріхів людських є гординя. Дуже часто ми ототожнюємо цей гріх із гордістю, роблячи його синонімом. У скрутні для душі часи, коли все валиться з рук, або мета здається недосяжною, ми починаємо плутати ці два поняття. Думаємо, що попросити про допомогу, то є переступити через свою гордість. Та насправді нам заважає гординя, яка розчавила гордість одним махом. Нам легше впасти в крайність — дивитись на ситуацію зверхньо, або ж взагалі начхати на все, і в першу чергу, виходить, що чхаємо ми на себе. На нас сходить смиренність, що від гордині перебуває на одному підступному кроці, бо то є опускання рук перед труднощами. Тут же до «букету» додається лінь, що зовсім збиває з колії. І ми дивимось, як життя пропливає мимо нас. Впадаємо в депресію через те, що не змогли прийняти ситуацію та пошукати виходу з неї. Ми чекаємо поки станеться чудо та зійде на землю «третій прихід», що врятує світ і заразом нас самих. Але чуда не станеться, поки не почнемо шукати виходів і пнути за поріг гординю, що влазить в наш дім, нашу країну. Поки смиренність не переплететься з мудрістю рішень, а не хаотичним жбурлянням дій в нікуди. Треба, щоб кожен почав з самого себе, і прибрав зверхній погляди з тих, хто потребує допомоги, а не насмішок за спиною.
