11 березня
Їздячи вже третій рік у маршрутках до університету, я зробила один маленький висновок — найбільше скаржаться на будь-що не ті люди, які стоять, а як раз ті, які сидять на місцях. Звичайно, кому подобається, коли в обличчя пхають (ненавмисно!) сумку чи наступають на ноги, чи просто стоять, обпершись на тебе? Але що ж робити тим бідним пасажирам, які ледь-ледь встигають на роботу (чи хто куди), а тому стрибають у вщерть заповнений транспорт?! Зрозуміло, що у цивілізованому суспільстві так не має бути, але тут важливе інше. Стоїш ти у маршрутці чи сидиш, а дві гривні водію будь ласкавий заплатити. Тож, якщо ця ситуація з транспортом у нашій державі поки що залишається нерозв’язаною, можливо нам самим треба якось із цією проблемою боротися? Як? Елементарно! Щоб не здичавіти зовсім у цих «екстремальних» умовах, можна почати з найлегшого (хоча для кого як) — просити вибачення, якщо зачепили когось, з розумінням ставитися до тих, хто і так стоїть на одній нозі в маршрутці, поступатися місцем людям старшого віку, дітям, вагітним, інвалідам та ін. Ну заплатили ви ті дві гривні, то й що? Зате добрі вчинки, як, в принципі, і погані, завжди повертаються бумерангом. Хоча, звісно, це не є закономірністю. Ще є люди, які з розумінням усміхнуться тобі у відповідь, та ще й запропонують потримати сумку, поки ти все стоїш «на одній нозі»!
