В напівпорожній маршрутці переді мною сидів молодий, елегантно та стильно одягнений чоловік, котрий досить зухвало, як видалось мені, тієї вечірньої пори оцінював жінок в салоні маршрутки. Але, мабуть, така пасивна участь «експерта» йому швидко набридла, бо, за мить, набравши номер на мобілці, вже всі пасажири могли почути його відверте зізнання в особистих почуттях до своєї дружини. В транспорті запанувала тиша. Водій, і той, вимкнув радіоприймач. Адже таке від пасажирів почуєш не часто!
...Згодом чоловік сказав своїй дружині, що... кохає... її до нестями, несамовито тужить і звичайно ж ... шалено сумує...
— Тяжко мені без тебе, моя красунечко, і без наших двох крихітних пупсиків. Ну, хоч вовком завий! Але... робота... сама розумієш..., — бідкаючись сказав він.
Однак, захоплення серед жінок, яке завоював чоловік в салоні маршрутки, як люблячий і вірний сім’янин, швидко розвіяла його наступна розмова :
— Привіт, старий! Як справи? Ну, що, може прошвирнемось кудись? Старий, все о’кей, дружині сказав, що в відрядженні ! Так що, вся ніч — наша! Ха! Ха — ха — ха!
Не зрозуміло одне : нащо на людях кидати пусті слова про свої почуття, якщо за ними стоїть брехня? Але, зрештою, чи й потрібні такі привселюдні слова, якщо в серці є справжні почуття?
