На футбол мій брат пішов у сусідній бар. За півгодини до початку матчу там уже зібралося чоловік сорок із навколишніх будинків, але телевізор довго не могли настроїти. Мандраж зростав. Раптом один хлопець, махнувши на все рукою, вибіг надвір. Повернувся він хвилини за три — зі своїм телевізором.
Може, десь, де немає місця подвигу, футбол — це просто гра. У нас же — національна ідея. На полі з’являється не просто Команда (немає потреби вказувати яка), національні герої (а ви, високочолі, все списи ламаєте над державотворчими чинниками). Успішні, красиві, багаті, цілеспрямовані. Вони не такі, як ми. Вони преможуть. Таких, як у барі, не сорок чоловік. В очах: жага премоги, туга за перемогою, голод перемоги — «одной на всех». За ціною не постоїмо.
