10 лютого
Коли після зимової сесії перед очима виростає новий план учбової роботи , розумієш, що вступати в братство «мокрі спини» треба негайно. Побороти сумління й стати на ноги. Відкинути невпевненість на десяту неіснуючу планету й повірити в свої сили. Не чекати, поки хтось повірить в тебе, а зробити це самому. Зібрати по крихточках, цукрових крупинках свою хоробрість й подивитись на себе зі сторони. Вперше вчитись писати курсову роботу, йти на нове місце практики, знайомитись із людьми, пізнавати нові предмети. За скептицизмом, який з’являється скоріш через невпевненість, ніж через небажання вчитись, ховається страх невдач. А якщо не вийде, або я не зможу подолати книжковий «бар’єр» тієї теорії, якою нашпигована університетська й міська бібліотека? І відчуваєш вже себе, як на кінних перегонах, де заповітною червоною стрічкою будуть 90 чи 100 балів, як результат здобутих тобою знань. І в головах студентів вже горить лампочка не над знаннями, а над балами, які створюють біг з перешкодами в той час, коли раніше можна було бігти галопом. Стрімко й без трамплінів, які ми зараз маємо у вигляді різниці між 89 — 90 балами.
