2 лютого
Стара істина, що найкращий керманич той, правління якого не помічають, тому що все йде як слід, в наших умовах знов підтверджується. Важко уявити собі незалежність індивідуума в умовах, коли людина щоденно вимушена стикатися з безліччю штучно створених проблем або відчувати на собі «налагоджений» (частіше — не дуже) порядок. Цивілізація, зокрема, визначає розподілення обов’язків кожного члена суспільства. Одночасно постає питання відповідальності за невиконання належного. Беручи до уваги обізнаність громадян, неважко дізнатися, хто стоїть за кожною місцевою правлячою групою зараз та потім запитати себе: хто буде союзником по змінах на краще в майбутньому? Безлад окремих міст та селищ, перенесений чи не на всю країну, навряд чи влаштує.
Цікавий, як звичайно, роман Стівена Кінга «Необхідні речі» мав епізод про надзвичайну подію неприємного характеру. Один із відряджених поліцейських, які приїхали на допомогу, сказав чудову фразу: як добре, що це відбувається не в моєму місті!
Останнім часом накопичилося забагато епізодів, ставлення до яких можна висловити саме таким чином. Проте, на жаль, вони мають місце в НАШОМУ місті.
