28 жовтня
«Розмовляти з водієм під час руху, а також слухати радіо та розмовляти біля водія по мобільному телефону — ЗАБОРОНЕНО!» — читаю на лобовому склі в забитій до неможливості маршрутці на Троєщину. Нормально, думаю про себе, за таких умов навіть самий роззявкуватий водій не відволікатиметься від основного завдання — уважно керувати автівкою. Буквально в той самий момент, як я обмірковувала ці нововведення, у водія даного транспортного засобу починає грати мобілка... І що ви думаєте, розмова відбулася, тим більше — тривала хвилин 20. Однією рукою горе-шофер тримав слухавку, іншою збирав гроші за проїзд (це несучись Московським мостом 80 км/год), а керувати баранкою допомагав собі вже власним коліном. Прохання про зупинку бідолашні пасажири повторювали разів по чотири кожен, виходячи опісля далеко не в тому місці, в якому мали б, а на так і не виголошені обурення та скарги отримували короткий, але вичерпний аргумент ще одного плакатика — «Книга скарг у наступній маршрутці!» Ви знаєте, аж зачепило. Це, виходить, я мушу платити, тихесенько їхати... й молитися.
