Абсурди нашого життя з кожним днем дедалі більше стають його прикрасами. Не можу забути нечесаного мешканця мого рідного села на прізвисько Ной, який, перебираючи гудзики темно- (від бруду) зеленої сорочки, прорік, глянувши на кантор: «Холера! Знов долар упав». А потім, коли Ной, так і не одержавши своєї першої пенсії, помер, священик відмовлявся правити, бо в «небіжчика підозріло червоні щічки».
Між іншим, про церкву. Дружина пішла святити паску, і там якийсь злодійчук украв у неї з кошика прекрасну серветку. Гріхи наші тяжкії...
Знайомий міліціонер розповів: Кучма на річницю ЗУНР вийшов із Львівської опери і хтось із натовпу крикнув: «Кучму — у відставку!». Гарант Конституції попрямував просто на крикуна. Генетично злякавшися Сибіру, останній почав перелякано кричати: «Ми за вас, Леоніде Даниловичу! За вас!» Це електорат...
Між іншим, про Сибір. Мати пригадала, що коли їх у п’ятдесят першому вивезли в Красноярський край, її бабця почула, як один росіянин звертається до іншого: «Вовка! Подай пилу!» Вона страшенно обурилась: «Людоньки! Як же це можна живу людину вовком називати?!» А ще мама вдячна за репресії: «Якщо б нас Сталін до Сибіру не вивіз, то я і світу не побачила б і твого батька не зустріла». Це — абсурд?
А нещодавно до мене підійшов восьмирічний син Іванко і спитав: «Тату, а Геркулес боровся за незалежну Україну?»
№229 28.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
