21 грудня
Ми так прагнули зробити диво зрозумілим кожному, що й не помітили, як воно «приїлося», знецінилося: економічне диво, диво техніки — якось «сухувато» звучить. Приємніші такі поняття, як «диво материнства», «Новорічне диво»... Пам’ятаю, як у дитинстві я чекала на це новорічне диво, до кінця не розуміючи, чого ж я хочу насправді; загадувала бажання під бій курантів: щастя, багатства, здоров’я. Цікаво, чи хоча б хтось із нас, приймаючи веселих гостей у Новорічну ніч, у своєму теплому домі, за смачним святковим столом, думав, що це і є диво, яке ми прохаємо в Когось (адже в декого з людей — ні родини, ні друзів, ні їжі)? Цікаво, чи хтось із нас розуміє, що всі побажання так чи інакше збуваються; традиційне святкування Нового року — це класичний прояв їхнього здійснення: щастя, веселість, радість і вся родина разом. Чи це не диво? Ми прохаємо на Новий рік нового життя, кращого, радіснішого та заможнішого. Але чи так ми прохаємо? І чи в Того, у Кого потрібно? Це добре свято — хороший привід почати з чистого аркуша, але чи так ми його відкриваємо? Під час посту, який припадає на Новий рік, ми об’їдаємося аж ніяк не пісною їжею і часом дуже напиваємося. А дивовижне свято Різдва стало для нас ще одним вихідним днем, коли можна нічого не робити, відпочити від роботи й доїсти салат олів’є, якщо він залишився... Як шкода, що просячи у Когось кращого життя в новому році ми не миємо руки після старого, лишень перегортаючи сторінку, вже бруднимо її нечистими пальцями, забираючи з собою в новий рік пияцтво, зажерливість, надмірну веселість та інші пороки. Будучи щасливою і здоровою (і вже це — чудово) я спробую зустріти рік як належиться, а не так, як диктує мода на свята. Дива, новорічні та інші, не трапляються лише тоді, коли ми бачимо що-небудь несподіване. Ми бачимо лише наслідок. Диво — це не якась поодинока ситуація, воно розчинилося на цьому світі і дає про себе знати в дрібницях: у посмішках, настрої, у вірі та радості очікування чогось кращого. Лише коли все погано, а потім раптом усе стає добре, ми готові визнати, що побачили щось дивовижне. Але чи не чудово жити, коли немає цих крайнощів «жахливо-прекрасно», коли життя тече гладко? Можна назвати це нудьгою та сірістю, а можна — стабільністю. Як ви називатимете? І сніг, якщо буде, і мандарини, і весела метушня, і ялинки, і канікули, і родина, і дарунки — все, чим буде наповнено кожен день новорічних свят, я сприйматиму як диво. І нічого не чекатиму, і не загадуватиму, буду лишень вдячною за те, що вже маю.
З Новим роком! З Різдвом Христовим!
