Правду кажуть: коли рушниця на початку п’єси висить на стіні, то під кінець дійства вона обов’язково має вистрілити. Тривожно від власних думок, проте маю таке передчуття, що «рушниця» («динаміт», «міна сповільненої дії» — як хочете, так і називайте), почеплена над Україною кілька літ тому, ось-ось пальне, та ще й добряче.
Ось вам, так би мовити, «сигнали з місць» — із Черкащини. Тиждень тому під час наради в одному з КСП Христинівського району до кабінету голови правління зайшов працівник господарства, наказав усім, крім голови, лягти, і на очах людей розстріляв його з рушниці. Причиною, як з’ясувалося, була сварка між головою правління та працівником, якого він зненацька застав напередодні ввечері з краденим. Голова обізвав підлеглого злодієм...
А кого мусив обізвати злодієм простий робітник? Хто одібрав у нього зарплату, у його дітей — іграшки, у його дружини — нове пальто, у його старенької матері — пенсію? За ніч уся лють, образа, безвихідь сконцентрувалися саме на голові правління. Того ж таки ранку, близько сьомої години, пролунав постріл. Постріл не в конкретну людину — постріл у державу, в лад-безлад, постріл у власне безпросвітне життя.
Досі вони лунали поодиноко, то там, то там. Але чимдалі, то «кулі лягають» все густіше. Лише в нашій області останнім часом сталося чотири замахи, починаючи від голови колгоспу чи директора місцевого підприємства і закінчуючи головою райдержадміністрації. «Верхи» давно довели, що не можуть керувати. Уривається терпець від такого життя і в «низів»...
№186 30.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
