2 вересня
Стара казка про втрачений час, яку не проходили в школі, проте багато хто її все ж знав, згадується щоразу під час вимушеної зустрічі з черговим курцем. Аналогія очевидна: не цінується те, що дане без зусиль і турбот, — у казці час, у житті — здоров’я. По крихтах, по секундах і хвилинах утрачений недбалими дітьми час збирався та перетікав до старих, котрі вміють його цінувати й використовувати, молодіючи при цьому. Життєві сили не безмежні, виснаження їх курінням неодноразово підтверджене невеселими реальними історіями. Поки що розподілення здоров’я поміж індивідуумами проходить на рівні Космосу, але наука працює в напрямку передачі життєвої енергії від одного до іншого. Багато хто з тих, котрі витрачають при курінні здоров’я (на жаль, не лише своє!), остерігалися б це робити, якби до них підійшли з проханням (або вимогою): поділися силами для життя — ти ж їх не цінуєш! Хороший психологічний прийом для розуміння наслідків своїх дій — побачити на власні очі, до чого може призвести потурання згубній схильності. Виміряти сумнівне «задоволення» та неминучу розплату доводиться, пам’ятаючи про одну споруду на західному виїзді зі столиці, про яку вимушено знає багато хто і, виходячи з якої, дають обітницю цінувати можливість бачити сонце й дихати на повні груди. Аби лишень не було запізно...
