19 серпня
Читала, що є люди — каталізатори. Тобто нічого особливо грандіозного вони не роблять, але там, де вони, — постійно життя вирує швидше. Як на мене, навіть Земля починає швидше обертатися. Я таких називаю «дзиѓа», або «народжені з «шилом». Є в мене така знайома «дзиѓа» — скрізь вона встигає, все знає, за все хапається: «Дай, допоможу!», але не встигаєш озирнутись, а її й слід простиг. Мабуть, уже в джунглях, панд рятує. Або на космічній станції, передає привіт марсіанам. Або в Африці з місією «Перетворимо Сахару на полтавські чорноземи!» Або... Таких людей важко засікти неозброєним оком, як неможливо роздивитись рух крилець колібрі. Ну просто «Фігаро тут, Фігаро там». Шкода лише, що користі з них суспільству, як рибі з парасольки. Тому що «дзиѓи» обожнюють голосні заклики та слова, але, на жаль, це тільки слова — горять, і яскраво горять, але... нікого не гріють. І якщо ми будемо чекати, поки вони врятують світ, світу теж набридне, й він врятує себе сам. Але чому все-таки каталізатори — їхні полум’яні промови наповнюють таким ентузіазмом, хоч «уперед, на барикади!»... І ми йдемо на барикади. Доки вони рятують — уже Всесвіт.
