24 червня
Сьогодні випускний... Мій син, що зовсім недавно такий маленький, закінчив школу. Пролетіли десять років навчання. Нібито минулого вересня ми вели його в перший клас на перший дзвоник, і здавалося, що дзвоник, який для когось у той день прозвучав востаннє, для нас ще такий далекий. Але ось і для мого сина прозвучав останній дзвоник. І відбулися змагання зі «Шкільного вальсу», в якому їхній ліцей №142 посів перше місце серед випускників Києва. До речі, дуже шкода, що ця подія пройшла якось непомітно, хоча фінал «Вальсу» відбувся на Співочому полі під час святкування Дня Києва. Там зібралося багато вболівальників — батьки, брати, сестри, дідусі, бабусі, вчителі і всі, кому цікаво було подивитися це дійство та повболівати за своїх... Позаду залишилися тести. Скільки було хвилювань: як написав, скільки балів отримав, коли нарешті з’являться результати? Результати з’явилися — непогані, і мені приємно, що заняття з репетиторами дуже себе виправдали (особлива вдячність викладачам, із якими він займався). А сьогодні ми дивитимемося концерт, підготований нашими випускниками (два тижні кожного дня репетирували), і мимоволі в мене з’явиться сльоза — дитинство закінчилося, починається доросле життя. І, дай Бог, щоб мій син обрав собі гідну дорогу і займався в житті «сродною працею», як казав Григорій Сковорода.
